ФОРМУВАННЯ СТІЙКОЇ ПОПУЛЯЦІЇ САЙГАКА (SAIGA TATARICA LINNAEUS, 1758) В БІОСФЕРНОМУ ЗАПОВІДНИКУ "АСКАНІЯ-НОВА" ТА ОСОБЛИВОСТІ ЗБЕРЕЖЕННЯ І УПРАВЛІННЯ ЇЇ ЧИСЕЛЬНІСТЮ.

Анотація

Сайгак – широкоареальний вид "мамонтової фауни", з надзвичайно великою амплітудою змін чисельності в його популяціях – зник з Південноукраїнських степів в середині XIX століття. З кінця XIX і протягом ХХ століть здійснено ряд спроб з ввезення та розведення цього виду в зоопарку "Асканія-Нова", які, за винятком останньої 1979 року, виявилися невдалими та не привели до стійкого розмноження в умовах неволі. Нинішня ізольована популяція сайгака на півдні України до 2005 року повільно набирала чисельність, що було зумовлено недоліками в організації технологічних процесів забезпечення його утримання в напіввільних умовах. Останнє двадцятиліття в Асканії-Нова спостерігається стійкий приріст популяції, з поголів'ям в 500–600 особин влітку, що забезпечено комплексом ветеринарних та регуляторних заходів з врахуванням дотримання вимог заповідного режиму та збереження інших компонентів екосистеми заповідної зони (ділянки "Великий Чапельський під" на площі більше 2000 гектарів). Зокрема, за відсутності крупних хижих ссавців, для збереження сайгака та інших рідкісних видів копитних регуляторну функцію відіграє людина. Основними методами регулювання чисельності сайгака є відловлювання дорослих тварин або ручне випоювання новонароджених та переселення підрощеного молодняку на інші території: приватні та державні зоопарки, зоорозплідники, мисливські господарства, зоокуточки тощо. В окремі роки суттєву роль відіграють також природні чинники – природна смертність за віком від вроджених та набутих патологій і погодно-кліматичних умов.