Вісті Біосферного заповідника «Асканія-Нова»

Другий рік окупації

2024-01-22T10:27:08+02:00

Другий рік окупації

До історії відновлення наукового фахового журналу Біосферного заповідника "Асканія-Нова" імені Ф.Е. Фальц-Фейна НААН та його науковий доробок у 25 томах (1998–2023 роки)

2024-01-22T10:30:31+02:00

До історії відновлення наукового фахового журналу Біосферного заповідника "Асканія-Нова" імені Ф.Е. Фальц-Фейна НААН та його науковий доробок у 25 томах (1998–2023 роки)

ВИДОВА ІДЕНТИФІКАЦІЯ, ПРОСТОРОВА СТРУКТУРА ТА ДИНАМІКА ЧИСЕЛЬНОСТІ ПОПУЛЯЦІЙ БІЛОЗУБОК (MAMMALIA, SORICIDAE) У БІОСФЕРНОМУ ЗАПОВІДНИКУ "АСКАНІЯ-НОВА"

2024-01-22T11:04:10+02:00

Досвід визначення ссавців родини мідицевих (Soricidae) – білозубок малих Crocidura suaveolens Pallas, 1811 і великих C. leucodon Hermann, 1780, добутих в Асканії-Нова, показав, що надійно розділити обидва види візуально вельми проблематично. Для встановлення видової приналежності звірків запропоновано краніометричний метод безрозмірної середньої. Для ідентифікації білозубок нами використана колекція черепів тварин, добутих у 1992–2009 рр. та решток черепів, вилучених з погадок сов вухатих Asio otus (Linnaeus, 1758) у 1990–2013 рр. Встановлено, що частка черепів з ознаками білозубок великих не перевищує 2%, тобто вид є нечисленним і стан його популяції, у порівнянні з літературними даними за минулі роки, не змінився. Зʹясовано, що C. suaveolens є широко розповсюдженим видом, а питання поширення C. leucodon залишається відкритим.

ВОДНО-БОЛОТНИЙ ОРНІТОКОМПЛЕКС СИВАСЬКОГО ПОДУ: ВИДОВЕ РІЗНОМАНІТТЯ ТА ЧИСЕЛЬНІСТЬ

2024-01-22T11:06:25+02:00

Сиваський під є одним із важливих центрів зосередження птахів водно-болотного комплексу у межиріччі Дніпро–Молочна. В результаті систематичних обстежень (2018–2021 рр.) двох його найбільш поширених водно-болотних біотопів – опріснених ставків з макрофітною рослинністю та мілководних евригалинних водойм з прилеглими територіями – виявлено на гніздуванні, літуванні, під час міграції та зимівлі 75 водно-болотних види, з яких підтверджено гніздування 25 видів. Всі види, які зустрічалися в цьому поді, занесені до національних і міжнародних охоронних списків, зокрема, до Червоної книги України – 21 вид. Найбільш численними серед звичайних видів є турухтан Philomachus pugnax, мартин середземноморський Larus melanocephalus, крячок чорнодзьобий Gelochelidon nilotica, крижень Anas platyrhynchos, з видів Червоної книги України – шилодзьобка (чоботар) Recurvirostra avosetta, ходулочник Himantopus himantopus, дерихвіст лучний Glareola pratincola, журавель сірий Grus grus. Із ряду Лелекоподібних Ciconiformes гніздиться 5 видів, серед яких косар Platalea leucorodia та коровайка Plegadis falcinellus – в списку видів Червоної книги України. Водні біотопи поду є важливим центром зосередження мисливської орнітофауни. Здійснюється полювання на пернату дичину, що впливає на її чисельність та характер перебування.

РЕЗУЛЬТАТИВНІСТЬ ЗАСЕЛЕННЯ ШТУЧНИХ ГНІЗДІВЕЛЬ В ДЕРЕВОСТАНАХ НАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДНОГО ПАРКУ "ГУЦУЛЬЩИНА"

2024-01-22T11:10:15+02:00

Проведено експериментальне дослідження заселення тваринами штучних гніздівель двох конструкцій – совʹятник та синичник – в лісових екосистемах Національного природного парку (НПП) "Гуцульщина". За 5 років орнітологічних спостережень у національному парку зустрічали 8 видів Совоподібних, з яких 6 гніздиться у дуплах чи дуплоподібних схованках: совка Otus scops, сич волохатий Aegolius funereus, с. хатній Athene noctua, сичик горобець Glaucidium passerinum, сова сіра Strix aluco, с. довгохвоста S. uralensis. У совʹятниках запропонованої конструкції оселялися два види сов – довгохвоста та сіра, а також вивірка Sciurus vulgaris та куниця лісова Martes martes. Проведений експеримент з приваблення сов у штучні гніздівлі на території НПП "Гуцульщина" здійснено вперше і є початковим етапом з покращення умов гніздування, перш за все, сови довгохвостої – виду, занесеного до Червоної книги України, а факти поселення вказують на можливість збільшення її чисельності шляхом такого біотехнічного заходу. Видове різноманіття дуплогніздних птахів ряду Горобцеподібних на території парку, які потенційно здатні заселяти синичники, складає 14 видів. При проведенні експерименту в трьох варіантах деревостанів виявлено 5 видів птахів: синиця велика Parus major, с. чорна P. ater, с. блакитна P. caeruleus, мухоловка білошия Ficedula albicollis, повзик Sitta europaea. Найбільший інтерес до штучних гніздівель проявляє синиця велика, зокрема, у грабовій діброві з дуба звичайного в період першої яйцекладки нею їх заселено 78%, в ялицево-буковому деревостані – 37,5%, а в сосново-буковому – 18%. Загальна заселеність птахами штучних гніздівель під час першої яйцекладки становила: у грабовій діброві з дуба звичайного 94%, в ялицево-буковому деревостані – 48%, в сосново-буковому – 26%. Заселеність знижується в ряду деревостанів, що зростають на висотах від 350 до 650 м н.р.м. Друга кладка для дуплогніздних Горобцеподібних в умовах Покутських Карпат менш характерна, заселеність штучних гніздівель в різних деревостанах склала 2–14,6%. Із ссавців найбільший інтерес до штучних гніздівель для Горобцеподібних проявляють Вовчкові Gliridae: ліскулька руда Muscardinus avellanarius та вовчок сірий Glis glis. Заселення штучних гніздівель ліскулькою рудою простежувалося наприкінці або після завершення першої яйцекладки птахів. Масове заселення, виведення потомства Вовчковими відбувалося з другої половини липня до кінця серпня. У грабовій діброві заселеність Вовчковими становила 100%, ялицево-буковому деревостані – 71%, сосново-буковому – 26%. У вересні–жовтні всі вибірково перевірені синичники в грабовій діброві були заселені вовчком сірим та ліскулькою у співвідношенні 3:1. Штучні гніздівлі також заселяються осами та джмелями.

МІКРОРІВНЕВІ ЗМІНИ ПЕЧІНКИ БІЛОГО АМУРА (СTENOPHARYNGODON IDELLA VALENCIENNES, 1844) У ПРИРОДНИХ І ЗМІНЕНИХ УМОВАХ ІСНУВАННЯ

2024-01-22T11:16:41+02:00

Вплив антропогенного чинника на гідросферу набув катастрофічних масштабів. Внаслідок цього відбувається скорочення чисельності популяцій водної біоти. Організм гідробіонтів є потужним фактором акумуляції хімічних речовин у водному середовищі. Відомо, що риби одні з перших реагують на антропогенне навантаження. Тому проведення гістологічного моніторингу з метою оцінки стану організму має вагоме значення. Мікроанатомічний аналіз ділянок печінки риб дозволив виявити такі реакції органів, як порушення циркуляції крові в капілярах, зміни дистрофічного характеру. Компенсаторні модифікації клітин печінки не відрізняються від типової адаптивної перебудови гепатоцитів. Модифікацією функціональної адаптації вважатиметься дедиференціювання клітин у нормальних умовах існування і під впливом пошкоджуючого чинника. Першою ознакою патологічних перебудов печінки є порушення мікроциркуляції. При тривалому впливі токсикантів виявляється венозна повнокровність та явище стазу. Печінка риб має властивість високої реактивності і має великий функціональний резерв. У трансформованих умовах існування функції органу порушуються. Підвищений вміст жиру у печінці риб є наслідком порушення обмінних процесів при дії токсикантів. Найбільш частою морфологічною ознакою цих порушень є різноманітні дистрофічні зміни. При патології паренхіми печінки риб спостерігається зерниста, гідропічна та жирова дистрофія клітин. При повільному перебігу жирової дистрофії характерне помірне зрушення клітинних параметрів та місцеве деформування гепатоцитів. У динаміці процесу виникає найважча форма жирової дистрофії – ліпофанероз. Прогресування зернистого варіанта провокує початок гідропічної дистрофії. Жирове переродження характеризується появою у цитоплазмі вакуолей із різними розмірами. Дрібні вакуолі зливаються з утворенням специфічних жирових кіст. Їхня поява вважається діагностичною ознакою ступеня ураження печінки при хронічному екзотоксикозі. Функціональна недостатність органу супроводжується збільшенням кількості ретикулярної тканини у паренхімі. Збільшення вмісту колагенових волокон відповідає морфологічній картині фіброзу. Численні трансформації структури печінки є свідченням інтоксикації організму, провокують виникнення цирозу і служать специфічним біоіндикатором стану довкілля. Екологічна ситуація в Азово-Чорноморському басейні розцінюється як несприятлива для відтворення гідробіонтів.

МОЛЕКУЛЯРНО-ГЕНЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ СІРОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ХУДОБИ ЗА ГЕНОМ БЕТА-КАЗЕЇНУ

2024-01-22T11:25:17+02:00

У статті описані результати дослідження гену бета-казеїну в популяціях сірої української породи корів, який асоціюється з молочною продуктивністю. Найбільш поширеними варіантами β-казеїну у молочних порід великої рогатої худоби є А1 та А2. Варіант CSN2А1 викликає серйозні відхилення в організмі людини, а саме: ряд патологічних порушень в роботі кишечника, ішемічну хворобу серця, діабет, аутизм у дітей. Аналіз наукових публікацій свідчить про те, що ген бета-казеїну (CSN2) не вивчений у аборигенних порід великої рогатої худоби України, які є носіями специфічних генних комплексів та більшості рідкісних алелей. Нами були проведені молекулярно-генетичні дослідження поліморфізму за локусом гену бета-казеїну в популяціях аборигенної сірої української породи з основних репродукторів даної породи в Україні. Геномну ДНК, виділену із цільної крові 173 тварин, ампліфікували з використанням праймерів, які створені на основі послідовностей гену CSN2 великої рогатої худоби. Ампліфікований фрагмент CSN2 довжиною 121 п.н. обробляли рестриктазою DdeI. В досліджених популяціях були виявлені всі три генотипи: гомозиготні CSN2А1А1, CSN2А2А2 та гетерозиготний CSN2А1А2. Аналіз результатів показав, що у корів ДП ДГ "Маркеєво" переважають носії гетерозиготного генотипу CSN2А1А2 (94,2%), генотип CSN2А2А2 відсутній. Результати генотипування ДП "Поливанівка" виявили, що 20% тварин є носіями генотипу CSN2А2А2, які дають А2 бета-казеїнове молоко. Переважав генотип CSN2А1А2, що визначався у 53% корів. Загалом, досліджена порода демонструє досить високий рівень "бажаного" алелю А2 – 0,468, при розчепленні якого не виробляється β-казоформін 7.

ТОПОЛОГІЧНА СТРУКТУРА БІОТОПІВ РІВНИННОГО КРИМУ

2024-01-22T10:43:42+02:00

Здійснено аналіз топологічної диференціації біотопів на основі методики синфітоіндикації для Центральнокримського та Керченсько-Таманського геоботанічних округів, розташованих у смузі сухих типчаково-ковилових степів. Біотопічне різноманіття степового Криму представлене 24 типами, для яких проведено кількісну бальну оцінку умов існування рослинних угруповань за провідними екологічними факторами. З метою відображення закономірностей розподілу біотопів побудовані узагальнені еколого-ценотичні профілі, що характеризують їх β-ценорізноманіття. На основі порівняння показників екофакторів по відношенню до інших округів України встановлено, що за вологістю ґрунту вони найсухіші. Найнижчі показники характерні для запасів доступного для рослин мінерального азоту, омброрежиму та континентальності клімату, найвищі – для кислотності ґрунтів та сольового режиму. Ці показники характеризують крайні регіональні умови округів південного степу України. Результати фітоіндикації підтверджують, що західніший Тарханкутський півострів тепліший, має вищі показники ФАР, довший вегетаційний період, вищі показники континентальності та омброрежиму, ніж східніший Керченський. Кореляційна залежність між показниками провідних екофакторів свідчить про те, що в аридних умовах південних степів при дефіциті вологи її сезонні зміни мають ключове лімітуюче значення, яке впливає на едафічні властивості ґрунтів. Відтак в умовах змін клімату, подальшого потепління значимість сезонної змінності зволоження буде підвищуватися і цей фактор буде відігравати ключову роль як в сукцесійних процесах так і зміні біотопічної структури та характері розподілу останніх у ландшафті.

ЗАГАЛЬНІ ЗАПАСИ ТА РОЗПОДІЛ НАДЗЕМНОЇ І ПІДЗЕМНОЇ ФІТОМАСИ РОСЛИННОСТІ ПРИРОДНО-АНТРОПОГЕННОГО РЯДУ АСКАНІЙСЬКОГО СТЕПУ

2024-01-22T10:50:45+02:00

Викладено результати досліджень надземної та підземної фітомаси рослинності на території Біосферного заповідника "Асканія-Нова" у 2022 р. Дослідними площами охоплено біотопи цілинного степу та суміжні перелоги різного віку (2019, 2002, 1996, 1967 рр.). Відбори підземної фітомаси здійснено бурами різного типу до глибини 0,5–0,7 м та максимально – 2,5 м, з наступним відмиванням на серії ґрунтових сит. До аналізу та узагальнень долучені попередні дані 2013 р., у тому числі отримані методом розкопок монолітних проб ґрунту до глибини 20 см. Кореневу масу обчислено у повітряно-сухому стані, г/100 см3 за 10-см прошарками ґрунту. Зразки надземної фітомаси відібрано за допомогою стандартної укісної рамки 0,5 м2 з розбором на фракції біомаси та мортмаси. Встановлено, що у розпал вегетаційного сезону 2022 р. показники надземної фітомаси рослинності дослідних площ з різним режимом природокористування складали від 304,0±14,28 до 741,7±29,11 г/м2 у повітряно-сухому стані та мали значні розбіжності з середньобагаторічними даними моніторингу. За співвідношенням біомаси та мортмаси у валових запасах надземної продукції максимальними значеннями характеризуються "зрілі" перелоги на дернинній стадії демутації [4,2:1 та 3,8:1] та фітоценози Великого Чапельського поду [3,3:1 та 2,7:1], де надлишки рослинної продукції регулярно вилучаються копитними. Натомість, означена вагова пропорція у абсолютно-заповідних фітоценозах діл. "Стара" та діл. "Успенівка" через накопичення потужної підстилки набула критичних значень, ситуаційно знижуючись до 1,3:1 та 1,1:1 відповідно. Запаси підземної фітомаси на дослідних перелогах варіювали у діапазоні від 2,30±0,295 до 3,42±0,163 г/100 см3; на цілині – від 2,81±0,343 до 5,10±0,521 г/100 см3. Встановлено, що основні запаси підземної фітомаси локалізуються у першому 0–50 см горизонті – 72,0% від валових (до глибини 2,5 м). У верхньому прошарку 0–20 см ґрунту зосереджено 47,9% підземної фітомаси. Співвідношення між запасами підземної та надземної фітомаси на дослідних площах асканійського степу реалізується у діапазоні 4,9:1 – 16,7:1, середнє по дослідному ряду складає 9,2:1.

МОРФО-СТРУКТУРНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ КОРЕНЕВОЇ СИСТЕМИ ВИДІВ РОДУ SEDUM L. ПРОТЯГОМ СЕЗОННОГО РОЗВИТКУ В УМОВАХ СТЕПОВОЇ ЗОНИ УКРАЇНИ (НА ПРИКЛАДІ КРИВОРІЖЖЯ)

2024-01-22T10:55:33+02:00

В статті розглядаються особливості формування кореневої системи видів роду Sedum протягом сезонного розвитку в кліматичних умовах Криворіжжя. Матеріалом дослідження слугувала коренева система рослин S. aizoon, S. album, S. reflexum та S. spurium. Дослідження проводилися у Криворізькому ботанічному саду НАН України, природно-кліматичні умови території якого характеризуються загальними для степової зони показниками, що обмежують ріст рослин – нестача вологи в повітрі і ґрунті, аномально високі літні температури повітря. Особливості розміщення кореневої системи по горизонтах ґрунту досліджували зважаючи на характер фізіологічних функцій коренів – ростова та живильна частина. Визначали довжину додаткових і контрактильних коренів, інтенсивність галуження бічних коренів. Протягом сезонного розвитку рослини S. album, S. reflexum, S. spurium і S. aizoon відзначалися збільшенням кількості живильних коренів – додаткових та бічних на них, які в фазу завершення формування поверхневої вегетативної сфери (травень) галузяться до другого порядку, тоді як в фазу завершення вегетації (жовтень) – до третього. Наприкінці активного сезонного розвитку у рослин S. album, S. reflexum живильна частина кореневої системи розташовується ближче до поверхні і набуває широкого латерального розповсюдження. У рослин S. spurium живильні корені заглиблюються в ґрунт, у S. aizoon – не змінюють розташування. Розвиток ростової частини кореневої системи відзначався збільшенням довжини якірних та контрактильних коренів, незначним збільшенням їх кількості та поглибленням в ґрунті. Основний обʹєм живильних коренів (до 65%) має латеральне розташування у верхньому шарі ґрунту 0–10 см, окрім S. spurium, для рослин якого це шар ґрунту 0–15 до 20 см. Корені, що виконують механічні функції, у досліджених видів досягають в глибину 20–30 см і тільки у S. reflexum ці корені ростуть в глибину до 15 см. Додаткові корені у S. album, S. reflexuт і S. spurium формуються в міжвузлях плагіотропних наземних пагонів, які згодом виконують функції кореневища. Для S. aizoon характерне відростання додаткових коренів тільки в базальній частині вегетативних пагонів, що перешкоджає активному розповсюдженню рослин.

ІНВАЗІЙНІ ВИДИ ЯК ЗАГРОЗА ПРИРОДНОМУ ФІТОРІЗНОМАНІТТЮ РЕГІОНАЛЬНОГО ЛАНДШАФТНОГО ПАРКУ "ЯЛІВЩИНА" (ЧЕРНІГІВСЬКА ОБЛАСТЬ)

2024-01-22T10:59:16+02:00

Наведено результати дослідження найбільш небезпечних для фіторізноманіття поліфункціональних обʹєктів природно-заповідного фонду поліської частини України видів адвентивної флори на території регіонального ландшафтного парку "Ялівщина", що налічує 42 види судинних рослин, які належать до 25 родин. Дані досліджень подані у формі короткого конспекту із трьох списків: Чорного (14), Сірого (22) та Тривожного (6). Списки укладено на основі викладених адаптованих критеріїв до складання Black, Grey, Watch (white, alarm, alert) Lists, таких як інвазійний статус, поширення, відомий або можливий вплив на біотоп. Стосовно кожного виду наведено інформацію про хроноелемент (група за часом занесення), походження, спосіб занесення, життєву форму, відношення до вологості ґрунту, уточнені типи загального ареалу, еколого-ценотичні відомості щодо трапляння на досліджуваній території. Встановлено, що всі досліджені види інвазійних рослин, які потрапили на територію регіонального ландшафтного парку "Ялівщина", є натуралізованими і перебувають у процесі розширення ареалу шляхом спонтанного поширення.

ІНТРОДУКЦІЙНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ВИДІВ РОДУ ABIES MILL. У ДЕНДРОПАРКУ "АСКАНІЯ-НОВА"

2024-01-22T11:29:24+02:00

Висвітлено результати інтродукційних досліджень видів роду Abies Mill. в дендропарку "Асканія-Нова", проведених у 2016–2020 рр. Дана оцінка стійкості видів до абіотичних факторів середовища: зимо- та посухостійкість. Наведено біометричні показники генеративних органів (шишок, насіння) та морфометричні параметри пилкових зерен. Охарактеризовано якість пилку (життєздатність, фертильність), показано вплив віку та життєвого стану рослин на відсоток аномалій у його будові. Досліджено потенціійну та реальну продуктивність шишок, їх коефіцієнт продуктивності, що, в залежності від виду, змінюється в межах 50–79%. Визначено якість, лабораторну та ґрунтову схожість насіння. Встановлено, що його виповненість краща у видів A. alba Mill., A. nordmanniana (Stev.) Spach., A. pinsapo Boiss. і складає 20, 30 та 35% відповідно. Випробувано різні способи і терміни посіву насіння. Найоптимальнішим визначено висівання восени у контейнери, які утримуються 1–2 роки у парникових ямах. Обстежено куртини парку на предмет виявлення самосіву ялиць. Враховуючи результати комплексного вивчення інтродуцентів, дано інтегральну оцінку перспективності використання та складено асортимент видів Abies для озеленення в умовах півдня України. Рекомендовано використання 5 видів ялиць в зеленому будівництві у південному Степу: для масового використання – A. nordmanniana та A. pinsapo, для обмеженого – A. alba, A. concolor та A. cephalonica.

ЩЕПЛЕННЯ ЯК ЕФЕКТИВНИЙ СПОСІБ РОЗМНОЖЕННЯ РОСЛИН GINKGO BILOBA L. РІЗНИХ СОРТІВ

2024-01-22T11:34:34+02:00

Метою дослідження було зʹясування оптимальних термінів та способів щеплення рослин різних сортів Ginkgo bi-loba L. в умовах відкритого та закритого ґрунту. Розмноження його сортів здійснювали, використовуючи наступні способи щеплення для хвойних: весняне (копулювання) – у приклад серцевиною живця на камбій підщепи, у приклад камбієм на камбій та у розщіп верхівкового пагона, а також літнє щеплення – окулірування у приклад. У порівнянні з іншими способами розмноження, щеплення має такі переваги, як збереження сортових ознак, прискорення початку плодоношення, посилення росту, регулювання розмірів (габітусу), підвищення стійкості щеплених рослин проти хвороб і шкідників, а також можливість поєднувати на одній рослині кілька прищеп, формуючи "дерево-сад". У разі весняного щеплення, у контрольованих умовах закритого ґрунту, зрощування прищепи з підщепою G. biloba відбувалося протягом трьох тижнів з початку закладання досліду, при літньому щепленні – навесні наступного року. Найефективнішим і простим у виконанні виявився спосіб щеплення у розщіп верхівкового пагона з приживлюваністю 95,2–96,8%. Результативність розмноження копулюванням у приклад серцевиною живця на камбій підщепи склала 87,6–89,6%, у приклад камбієм на камбій – 58,9–67,7%, при окуліруванні у приклад – 68,4%. Досліджено, що терміни щеплення сортів G. biloba не впливають на якість приживлення підщепи і прищепи. Для успішного щеплення сортів G. biloba потрібні контрольовані умови закритого ґрунту.

РІЗНОМАНІТТЯ ТА ФІТОСАНІТАРНИЙ СТАН НАСАДЖЕНЬ РОДУ SALIX L. МІСТА КРИВИЙ РІГ

2024-01-22T11:38:18+02:00

Досліджено видове представництво роду Salix L., використане в озелененні м. Кривий Ріг, а також їх життєвий стан та коефіцієнт трапляння. Вивчення реального стану зелених насаджень проводили методом маршрутних обстежень. Ступінь поширення виду або культивару визначали за коефіцієнтом трапляння виду. Життєздатність дерев характеризували за 9-бальною шкалою деревних порід у захисних насадженнях. В зелених насадженнях міста рід Salix представлений 5 видами (S. acutifolia Willd., S. alba L., S. babylonica L., S. exelsa S.G. Gmel., S. fragilis L.) та 2 декоративними культиварами (S. alba ʹVitellina pendulaʹ Rehd., S. matsudana Koidz. ʹTortuosaʹ). В ході досліджень встановлено, що верби в паркових насадженнях міста використані нерівномірно, тому за ступенем поширення їх можна розподілити на три категорії: I – найпоширеніші; II – середньопоширені; ІІІ – малопоширені таксони. До першої категорії належить культивар S. alba ʹVitellina pendulaʹ Rehd., який зростає майже в половині з досліджених парків та скверів міста. До другої категорії належать S. alba L., S. babylonica L., S. matsudana Koidz. ʹTortuosaʹ та S. fragilis. Третю категорію складають малопоширені види: S. acutifolia Willd. та S. exelsa S.G. Gmel. За переважанням типів насаджень можна побудувати наступний ряд: поодинокі екземпляри → групові насадження → насадження рядами → масиви. У Криворізькому ботанічному саду НАН України рід Salix представлений 10 видами (S. caprea L., S. viminalis L., S. schwerinii E.L.Wolf, S. argyracea E.L.Wolf, S. ledebouriana Trautv., S. purpurea L., S. acutifolia Willd., S. fragilis L., S. excelsa S.G.Gmel., S. pentandra L.) та 6 культиварами (S. alba L. ʹVitellina pendulaʹ, S. alba L. ʹVitellina pyramidalisʹ, S. caprea L. ʹKilmarnokʹ, S. matsudana ʹTortuosaʹ, S. × rubra і S. × forbiane). Із зазначеного переліку найбільш перспективними для використання можуть бути культивари верб S. caprea ʹKilmarnokʹ, S. × rubra, які практично не використовуються в озелененні. Уперше в культивованих ценозах Правобережного степового Придніпровʹя на прикладі великого індустріального міста вивчено та узагальнено інформацію щодо поширення верб, а також визначено їх життєвий стан та коефіцієнт трапляння. Отримані дані дають змогу вдосконалити систему планування парків та скверів з метою збагачення та підвищення в них цінності зелених насаджень за рахунок використання перспективних видів та культиварів роду Salix.

ОСОБЛИВОСТІ РЕПРОДУКТИВНОГО РОЗВИТКУ РІДКІСНИХ ВИДІВ РОДУ MALUS MILL. В УМОВАХ НАЦІОНАЛЬНОГО ДЕНДРОЛОГІЧНОГО ПАРКУ "СОФІЇВКА" НАН УКРАЇНИ

2024-01-22T11:42:30+02:00

Одним із ефективних заходів зі збереження фіторізноманіття та пріоритетних напрямків діяльності ботанічних садів і дендрологічних парків у сфері охорони рослин є дослідження рідкісних і зникаючих видів в умовах ex situ. У складі колекції Національного дендрологічного парку "Софіївка" НАН України (НДП "Софіївка") культивуються та досліджуються понад 25 видів Malus (більшість з яких інтродуковані), а також низка сортів, форм та гібридів яблуні, з-поміж яких є занесені до Червоного списку МСОП види категорій "зникаючий" – M. niedzwetzkyana Dieck, та "майже під загрозою" – M. trilobata (Labill. ex Poir.) C.K.Schneid. З метою виявлення чинників, що можуть впливати на репродуктивний успіх рослин згаданих видів, що за критеріями МСОП характеризуються тенденцією зміни чисельності своїх популяцій, виконано порівняльний аналіз фертильності та життєздатності пилкових зерен, а також потенційної та реальної насінної продуктивності. Для оцінювання репродуктивних характеристик досліджуваних видів за контрольний варіант було використано рослини M. baccata (L.) Borkh., виду, що був визначений у категорії "найменша осторога" та у групі "стабільна" за тенденцією зміни чисельності популяції. Обговорюються еколого-біологічні особливості рослин та антропогенні аспекти, що можуть призводити до зменшення чисельності популяцій рідкісних та зникаючих видів у природних ареалах. Зважаючи на те, що для репродуктивного успіху усіх квіткових рослин, і представників роду Malus зокрема, котрі у природних умовах розмножуються переважно насінням, необхідною умовою для успішного насіннєвого розмноження є процес перехресного запилення, що завдяки рекомбінаціям забезпечує необхідний для формування адаптивного потенціалу потік генів між окремими особинами рослинних популяцій, нами були досліджені якісні характеристики пилкових зерен та показники насінної продуктивності рослин M. niedzwetzkyana й M. trilobata у порівнянні з показниками M. baccata. Зʹясовано, що фертильність пилку рослин M. niedzwetzkyana, M. trilobata та M. baccata була в межах від 79,8 до 92,4%, натомість життєздатність пилкових зерен M. niedzwetzkyana та M. trilobata – лише 5,0 та 7,3%, відповідно, що значно нижче показника життєздатності пилку рослин M. baccata (62,9%). Щодо кількості насінних зачатків на один плід міжвидові відмінності були несуттєвими, натомість за кількістю виповненого насіння в одному плоді показник M. baccata був 5,7±2,0, що понад удвічі більше ніж у M. niedzwetzkyana (2,6±1,1) і майже у 600 разів більше ніж у M. trilobata. Отримані результати дають підстави вважати, що рослини M. niedzwetzkyana адаптувалися до умов НДП "Софіївка" значно краще, ніж M. trilobata, що може пояснюватися філогенетичною близькістю M. niedzwetzkyana до широко культивованого виду M. domestica (Suckow) Borkh.

КАЛЕНДАР ДЕКОРАТИВНОСТІ БАГАТОРІЧНИКІВ З КВІТНИКОВОЇ КОЛЕКЦІЇ ДЕНДРОПАРКУ "АСКАНІЯ-НОВА"

2024-01-22T11:47:45+02:00

Охарактеризовано терміни цвітіння багаторічних квітниково-декоративних рослин 345 таксонів з 44 родин при вирощуванні в умовах дендрологічного парку "Асканія-Нова" за підсумками досліджень у 2022 році. Складено календар цвітіння, що дозволяє оцінити правильність підбору асортименту багаторічників для створення композицій безперервного цвітіння у південному степу України, порівняти фенологію та виявити зміщення фенологічних фаз вивчених раніше видів у багаторічній динаміці та залежно від екотопічної приуроченості і конкретних умов зростання.

ВПЛИВ ПОГОДНО-КЛІМАТИЧНИХ УМОВ НА ФОРМУВАННЯ СОРТОВОЇ ПРОДУКТИВНОСТІ РОСЛИН РОМАШКИ ЛІКАРСЬКОЇ (MATRICARIA RECUTITA L.) В УМОВАХ ПРАВОБЕРЕЖНОГО ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ

2024-01-22T11:50:18+02:00

У статті представлено результати оцінки впливу кліматичних змін на формування сортової продуктивності ромашки лікарської в умовах Правобережного Лісостепу України. Для дослідження було використано показники можливих змін клімату RCP 6.0 на період до 20 років за методикою А.М. Польового. В роки проведення експериментальних досліджень (2017–2022) різних сортів ромашки лікарської вивчено їх екологічну стійкість, оцінено лікарську сировину та перспективи використання. За результатами досліджень встановлено, що за сприятливих погодно-кліматичних умов для формування генеративних органів рослини між сортами спостерігалася істотна різниця, найбільш високорослі особини (65,12 см) відмічено в сорту 'Перлина Лісостепу' за підзимового строку сівби при широкорядному способі 45 см. Кількість суцвіть на одній рослині становила в межах 6,99–12,19 штук з масою до 5,24 г, варіабельність яких мала істотні дані. Впродовж шести років досліджень виявлено ритмологічні та морфобіологічні особливості рослин, що дає можливість підібрати сорти з різними строками сівби для найефективнішого вирощування та отримання лікарської сировини впродовж року. При цьому, вивчались питання біології, екології, онтогенезу рослини з урахуванням елементів сучасної агротехніки, також проведено оцінку мінливості очікуваного волого-температурного режиму вегетації ромашки лікарської. Встановлено закономірну різницю міжфазних періодів та періоду вегетації культури в цілому.

КРАНІОЛОГІЧНІ ПОКАЗНИКИ КУЛАНА ТУРКМЕНСЬКОГО EQUUS HEMIONUS KULAN GROVES & MAZAK, 1967 ЛОКАЛЬНОЇ ПОПУЛЯЦІЇ БІОСФЕРНОГО ЗАПОВІДНИКА "АСКАНІЯ-НОВА"

2024-01-22T12:46:17+02:00

Метою досліджень було виявлення краніологічних особливостей рідкісного виду категорії "знаходиться на межі зникнення" Червоного списку МСОП – кулана туркменського локальної асканійської популяції, опис мінливості краніологічних показників за час напіввільного розведення та порівняння отриманих даних з такими тварин інших популяцій і підвидів. Використано остеологічний матеріал з колекції музею заповідника "Асканія-Нова" від 75 дорослих тварин віком від 4 до 20 років, з них 43 черепи самців та 32 самок. Порівняння основних краніологічних показників за статтю виявили достовірні відмінності в розмірах 17 з 101 досліджених промірів. Різниця між самцями та самками за рештою промірів була статистично не достовірною. Однак, можна стверджувати, що в Асканії-Нова самці куланів мають більш високий череп та потилицю, більш широкий лоб, ніж самки, але поступаються за довжиною більшості промірів черепа. Порівняння отриманих нами промірів черепів асканійських куланів з такими диких тварин Бадхизу і утримуваних в Празькому зоопарку виявило, що черепи куланів з Асканії-Нова дещо вищі, але коротші, та майже однакові в показниках ширини.

ЛІНІЙНІ РОЗМІРИ, ПЛОЩА ПІДОШВИ КОПИТ ТА ВІДРОСТАННЯ КОПИТНОГО РОГУ У КУЛАНІВ ТУРКМЕНСЬКИХ ЛОКАЛЬНОЇ АСКАНІЙСЬКОЇ ПОПУЛЯЦІЇ

2024-01-22T12:55:09+02:00

Використано матеріал від 60 тварин Equus hemionus kulan різного віку, з них копита 31 самця та 29 самок. Було зʹясовано, що у куланів туркменських площа правих і лівих копит статистично не відрізняється (p>0,05). Різниця лінійних промірів копит між самцями та самками була статистично не достовірною. Однак, можна стверджувати, що у дорослих самців, порівняно із самками, довші (на 9 і 12,7%) передні і задні копита, більші за площею (на 25,2 і 26,4%), але задні копита трохи вужчі (на 4,8%). В середньому сумарна площа передніх копит (52,42±16,61 см2) більше такої задніх копит (45,16±14,73 см2). Спостерігається незначна асиметрія в будові передніх і задніх копит – передні округлої форми, задні копита за середніми показниками на 5,9% коротші ніж передні, хоча різниця не достовірна. Відростання копитного рогу в напіввільних умовах утримання на території степової ділянки у дорослих тварин в середньому складає 1,45 см (lim 0,2–8,2 см). Порівняння отриманих нами промірів довжини та ширини копит асканійських дорослих куланів туркменських з такими диких тварин Бадхизу показало, що вони майже однакові.

АНАЛІЗ ДИНАМІКИ ЧИСЕЛЬНОСТІ ТА ПРИЧИН ВИБУТТЯ ОЛЕНЯЧИХ (СERVIDAE) В УМОВАХ НАПІВВІЛЬНОГО УТРИМАННЯ У БІОСФЕРНОМУ ЗАПОВІДНИКУ "АСКАНІЯ-НОВА"

2024-01-22T12:57:58+02:00

У статті подано інформацію щодо динаміки чисельності впродовж 2013–2022 років оленя благородного (ОБ), оленя плямистого (ОП) та лані європейської (ЛЄ), яких розводять у Біосферному заповіднику "Асканія-Нова". Представлено результати аналізу основних причин вибуття тварин досліджуваних видів зі стад. Частка виявлених травмованих тварин (серед вибракуваних та загиблих) в середньому за 10-річний період складає: для ОБ – 41,8, для ОП – 47,1, для ЛЄ – 44,8%. Частка тварин, знайдених у вигляді решток, – 40,0, 44,7, 42,5% відповідно. Частка тварин, у яких встановлено ознаки захворювання, наступна: для ОБ – 18,2, для ОП – 8,2, для ЛЄ – 12,6%. Співвідношення самців і самок серед випадків травмування тварин має вигляд: для ОБ ♂ – 65,2, ♀ – 34,8%, для ОП – 56,4 і 43,6%, для ЛЄ – 65,9 і 34,1% відповідно. Загибель самок у період з травня по липень є найбільшою і може сягати більше половини загиблих протягом року самок. Фіксували таке явище як травматичний шок, внаслідок якого у певні роки при сортуванні та перегонці для реалізації гинуло 57–100% оленя плямистого та 25–50% лані європейської від річної кількості загиблих та вибракуваних дорослих особин. Половина самців Оленячих гине у період гону, у холодну пору року частка загиблих самців становить 33,3 (ОБ), 31,3 (ОП) і 45,4% (ЛЄ). Найбільше молодняк Оленячих гине у період масового отелення у стаді – 71,4, 79,5 та 60,0% відповідно. Зроблено висновок про величину частки тварин, запланованих до реалізації за рік.

ІСТОРІЯ РОЗВЕДЕННЯ МЕРИНОСОВИХ ОВЕЦЬ В АСКАНІЇ-НОВА

2024-01-22T14:04:49+02:00

Наведено дані щодо походження асканійських мериносових овець та етапи розвитку тонкорунного вівчарства в Асканії-Нова. Розведення овець пережило багато злетів та падінь, що повʹязане з історичними подіями та кліматичною ситуацією. Завдяки створенню унікальних генотипів, пристосованих до суворих умов степу, мериносові вівці залишаються затребуваними і сьогодні. Висвітлено роль німецьких колоністів у розведенні овець в таврійських степах, завдяки чому наша країна отримала в спадок не лише високопродуктивних тварин, але і високу культуру ведення сільського господарства. Сформована колоністами основа тонкорунного вівчарства на півдні мала значний вплив на розвиток цього регіону і стала економічною базою (підґрунтям) для заснування в Асканії-Нова тодішнім власником маєтку Фрідріхом Едуардовичем Фальц-Фейном унікального природоохоронного обʹєкта, зоопарку і дендропарку. Тепер вони входять до складу Біосферного заповідника "Асканія-Нова" імені Ф.Е. Фальц-Фейна НААН. Відмічено періоди надзвичайного розвитку та занепаду безперервного розведення тонкорунних овець в Асканії-Нова продовж 195 років.

РОЗВЕДЕННЯ НІЛЬГАУ BOSELAPHUS TRAGOCAMELUS В ЗООПАРКУ "АСКАНІЯ-НОВА"

2024-01-22T14:06:58+02:00

Викладено результати досліджень розведення нільгау в зоопарку "Асканія-Нова". Виділено три періоди розведення, надано характеристику завезених антилоп. Наведено динаміку чисельності, вибуття і народжуваності тварин протягом другого і третього періодів розведення (1948–2023 роки). Описано умови утримання і причини формування груп нільгау. Охарактеризовано особливості розмноження цього екзотичного виду антилоп в умовах півдня України. У нільгау спостерігається сезонність розмноження, хоча самки здатні народжувати упродовж року. Абсолютна більшість телят нільгау народилася з січня по травень, з піком у лютому–квітні. Співвідношення самці : самки у новонароджених становило 1,14 : 1. Збереженість молодняку в зоопарку "Асканія-Нова" від народження до 6-місячного віку складала 57,7%, до 12-місячного – 51,3%. Вагітність тривала 243,8±0,57 днів. Плодючість самок нільгау в зоопарку "Асканія-Нова" в середньому становила 80,1%. Самки народжували телят до 13–14-річного віку. Вага новонароджених самців становила 6,35±0,32 кг, або 2,31% ваги дорослого (235,0±5,7 кг), вага новонародженої самки складала 5,8±0,4 кг, або 3,5% ваги дорослої тварини (165,1±3,3 кг). У річному віці вага самців і самок становила 50,5 і 69,6% ваги дорослих тварин, дворічному – 69,0 та 93,9% відповідно. Показники екстерʹєру і ваги у дорослих тварин знаходилися у межах норми, характерної для даного виду. Так, висота в холці у самців і самок складала 131,0±1,0 і 122,3±1,1 см, коса довжина тулуба 130,0±1,5 і 144,7±2,1 см, обхват грудей 158,8±1,0 і 144,7±2,1 см, обхват грудей 61,2±0,7 і 55,5±0,8 см відповідно. Охарактеризовано етологічні особливості нільгау при утриманні у неволі. Описано результати полівидового утримання нільгау з представниками родин Конячих, Оленячих, Порожнисторогих. В період розмноження антилоп бажано утримувати окремо від Конячих. Припустимим є їх спільне знаходження у великих загонах з густою рослинністю. Наведено рекомендації з покращення утримання нільгау у зоопарку "Асканія-Нова".

ПРО ЗНАХІДКИ ВИДІВ ЛИШАЙНИКІВ, ЗАНЕСЕНИХ ДО ЧЕРВОНОЇ КНИГИ УКРАЇНИ, В НАЦІОНАЛЬНОМУ ПРИРОДНОМУ ПАРКУ "ВЕРХОВИНСЬКИЙ"

2024-01-22T10:32:30+02:00

За результатами досліджень нами було відмічено три види лишайників: Solorina saccata, Tuckneraria laureri та Usnea florida, – занесених до Червоної книги України. Solorina saccata є аркто-альпійським лишайником, котрий відомий лише з девʹяти локалітетів у високогірʹях Карпат. Лишайник відмічався у семи локалітетах до 1940 року і лише двічі у середині 50-х років. Наше місцезнаходження є першим підтвердженням про його існування в Карпатах після 50-х років минулого століття. Лишайник має статус "вразливий" у Червоній книзі України. Зменшення його локалітетів, ймовірно, повʹязано як з глобальним потеплінням, так і з рекреаційним навантаженням. Лишайник Tukneraria laureri відомий з численних історичних і сучасних місцезнаходжень у Чивчинських горах та Карпатах в цілому. Вид має статус "рідкісний" в Червоній книзі України. В Карпатах відомо 11 історичних та сучасних локалітетів Usnea florida. Лишайник має статус "вразливий" в Червоній книзі України і зникає внаслідок експлуатації лісів. Виявлене місцезнаходження U. florida є першим в межах Національного природного парку "Верховинський".

NEPHROMA BELLUM (SPRENG.) TUCK. ТА N. LAEVIGATUM ACH. (NEPHROMA-TACEAE, PELTIGERALES) В УКРАЇНІ ТА ЇХ СОЗОЛОГІЧНИЙ СТАТУС

2024-01-22T10:36:46+02:00

Авторами було проведено критичне вивчення лишайників комплексу Nephroma laevigatum s. lat. на основі зразків лишайників, що зберігаються в гербарії Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України. Крім того, в роботі використані матеріали ліхенологічних досліджень з Національного природного парку "Зачарований Край" (Закарпатська область, Хустський район). Встановлено, що в Україні існують два види комплексу – N. bellum та N. laevigatum. Лишайники близькі між собою, проте відрізняються кольором серцевини та її реакцією на 10% розчин КОН. Nephroma bellum має білу серцевину з негативною реакцією на КОН, тоді як N. laevigatum має жовтувату серцевину, що червоніє від 10% розчину КОН. Підтверджено існування в Карпатах N. bellum. Ймовірно, що всі історичні повідомлення у першій половині 20 століття, 15 локалітетів, під назвою N. laevigatum відносяться до N. bellum. Останній раз N. bellum в Україні колекціонувала М.Ф. Макаревич у 1948 році (KW). В Україні, вперше за останні 75 років N. bellum був зареєстрований нами у Національному природному парку "Зачарований Край". Існування N. laevigatum s. str. в Україні підтверджено єдиним зразком з Криму, зібраним у 1950 році (KW). В Карпатах зростання цього виду поки не підтверджено гербарними зразками. За критеріями МСОП для N. bellum та N. laevigatum в Україні пропонується статус "у критичній небезпеці" та "регіонально вимерлий" відповідно. За існуючими критеріями Червоної книги України N. bellum та N. laevigatum можна віднести до категорії "зникаючі" та "неоцінені" відповідно та пропонувати до внесення у її нове видання.

СМАРАГДОВА МЕРЕЖА ДОЛИНИ РІЧКИ РОСТАВИЦЯ У МЕЖАХ ХМІЛЬ-НИЦЬКОГО РАЙОНУ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

2024-01-22T10:40:47+02:00

У контексті євроінтеграційних зобовʹязань важливим є входження України до загальноєвропейських природоохоронних мереж та подальший розвиток місцевої Смарагдової мережі. Смарагдовою мережею є система територій природоохоронного значення, що впроваджується у країнах, які ратифікували Бернську конвенцію; її задачею є охорона та збереження видів та оселищ, занесених до Резолюцій 4 та 6 Конвенції. У ході проведених досліджень визначалась відповідність ділянки річки Роставиця та її притоки – річки Фоса – у межах Хмільницького району Вінницької області до вимог, необхідних для формування SDF сайту Смарагдової мережі, та подальшого його подання як Смарагдового сайту. Причиною обрання даної ділянки стали попередні спостереження, що вказували на присутність обʹєктів, захищених Бернською Конвенцією, та досить низький відсоток територій, що включені до Смарагдової мережі у Вінницькій області загалом. У процесі дослідження проводилось визначення раритетних видів флори і фауни, що підлягають охороні, та класифікація наявних на території біотопів, з подальшим їх картуванням. У ході проведених пошуків було зафіксовано 5 видів фауни, включених до Резолюції 6 Бернської конвенції. Окрім цього, виявлена значна кількість видів фауни, особливо орнітофауни, що належать до додатків ІІ та ІІІ Бернської конвенції, Пташиної Директиви, а також види, що підпадають під категорію "вразливих" у міжнародному списку IUCN, або під дію угоди "Про збереження афро-євразійських мігруючих водно-болотних птахів". Також на досліджуваній ділянці наявні 5 біотопів, що включені до Резолюції 4 Бернської конвенції, 4 з яких також включені до Додатку 1 Оселищної Директиви. У процесі роботи проведено повне картування усіх знайдених біотопів з візуалізацією їх розташування на території і відповідним текстовим описом. На підставі отриманих даних було сформовано SDF сайт досліджуваної території.